Сімейні казки про мир

Мирна квітка

На одному маленькому озері жили два лебеді. Усього їм було достатньо і їжі, і простору.

Але одного разу навесні на озері виросла лілія з жовтою серединкою і білими пелюстками. І лебеді почали сваритися, кому ж дістанеться красуня-квітка.

Один кричить :  «Вона моя!»

Другий каже : «Ні, вона моя!»

Але ось іде старій Бобер. Він чемно привітався, але лебеді його не почули. Тоді він сказав: «Любі друзі, не сваріться. Залиште квітку природі, і тоді для вас виростуть ще.»

Через рік виросли дві лілії, і кожен лебідь був задоволений своєю квіткою.

Сім’я Таїсії Андрієць

Різнобарвні голуби

Колись давно, коли ще не було інтернету та різних гаджетів, люди пізнавали світ просто, подорожуючи стежками просторів.

Жив на світі чоловік вже не молодий, та наче й не дід старий. Йшов собі та й забрів у село, яке розташовувалось вдалині від багатьох інших. Навколо того села простягались дрімучі ліси та широкі ріки з кришталево чистою водою.

Все навкруги зачаровувало погляд мандрівника. Він опинився наче всередині веселки. Різнокольорові дахи будинків так і вигравали своїми кольорами. Запашні квіти і квітучі сади наповнювали цей маленький світ неймовірним ароматом, який приманював бджілок-трудівниць. В повітрі відчувався запах меду.

Зупинився чоловік біля хатинки, яка вирізнялася серед усіх інших: стіни були розмальовані квітами, а по споришу у дворі прогулювалися молодики-лелеки.

Господарі радо зустріли гостя. Нагодували смачним обідом та хотіли вкласти відпочити. Та вражений побаченим, мандрівник не зміг втриматись та подався далі розглядати навколишню красу…

В самому центрі села, він розгледів маленьке озерце. Воно було, як дзеркальце - кругле і виблискувало від сонячного проміння. Діти бавились біля води, але чомусь ніхто не купався. Чоловік хотів був умитися свіженькою водою. Та його спинили дітлахи. Він здивувався та хотів навіть образитись. Присів на величезний камінь перепочити. Діти розбіглися. Раптом, до нього звернувся привітний хлоп’яга. Малий розповів, що то священне озеро. З нього п’ють воду тільки різнобарвні голуби. Ці птахи являються оберегом місцевих жителів. Несуть собою мир та злагоду… Та коли насувається якась негода, диво-птахи підіймаються високо-високо в небо і хмари негараздів розганяють своїми крилами.

Неабияке враження справило на подорожуючого таке дивне місце. Та треба було рушати далі, пізнавати інші «світи». Проводжаючи в дорогу, місцеві жителі пригостили гостя різними смачнючими гостинцями. Та серед усіх ласощів було найважливіше – глиняний глечик з водою. Це була вода з того самого озерця. Чоловік подивився вгору і побачив голуба, який кружляв над ним.

Вирушивши в дорогу, мандрівник знав, що опинившись в новому місці, він принесе з тобою туди мир та злагоду. 

Сім’я Вадима Єременка

Казка про розумну бджілку, та її гарну пораду!

Сталося це в одному великому казковому, цвітучому лісі. Де було багато квітів та запашних трав. В одному дуже старому дубові було дупло. І жила там велика бджолина родина. Сама головна в них була бабуся бджілка. ЇЇ всі поважали, та прилітали за порадою. У кожного була своя окрема кімната, і всі навколо працювали. Жили всі в мирі та злагоді.

Та так сталося, що в старому дубові всі почали сваритися. А гірше за всіх поводилася бджілка Марічка. Покусати всіх погрожувала, от її братики та сестрички прилетіли до бабусі за порадою.

Бабуся їх вислухала, та й каже:

-  Зовсім не слухняна, кажете?! Покусати погрожує?! Лаєтесь?! Не має миру та злагоди?!-перепитала старенька бабуся.

-Це погано! Позабували  мабуть дорогенькі, про те, без чого миру та згоди не буває.

- Позабували, бабусю! Самі знаємо, що погано. -зніяковіли  мушки. А от як подолати це «погано», не знаємо.

- Добре. – каже бабуся комахам, - спробую вам допомогти. Є тут у мене «Книга гарних порад».

Погортала, почитала....та й каже:

-Знайшла я, отже друзі, відповідь на ваше питання. Тож слухайте. Виявляється, щоб повернути в ваш дім мир та злагоду, вам необхідно рано вранці, кожному полетіти на казкову квітучу галявину, та взяти там пилок з різних квітів: роянд, тюльпанів, лісового дзвіночку, ромашки та конвалії. Скласти його в чарівну соту. А щоб вийшов чарівний запашний медок, кожен має підійти до цієї справи з любов,ю. Зрозуміло?

-Зрозуміло! Усе зрозуміло!-закричали комахи.

-Спасибі тобі, рідненька бабусю. Не гаючи часу, полетіли маленькі бджілки трудівниці на галявину збирати пилок. З самих найгарніших квіточок. Збирали без малого день. Кожен старався як міг, віддаючи все своє вміння та любов. А коли сота нарешті була заповнена аж до верху, несподівано з’явилася вередлива Марічка.

- Що наносили меду?! - закричала вона різно.

- Добре...Скуштуємо! За пів години від повної соти нічого не зосталося.

Товстенька Марічка задоволено поляскала себе по полосатому животику, облизнулася, та розцвіла у широкій посмішці.

-  Гей братики сестрички! - несподівано гукнула вона.

- Де ви? Виходьте, за медок дякувати буду!

Бджілки, що сховалися в квіточках здивовано перезирнулися. Такою вони її ще ніхто ніколи не бачив.

-Ну добре, добре, - сказала щокатенька Марічка.

-Не ображайтесь. Визнаю, погарячкувала. Вибачте мене  будь ласка. Ви навіть не уявляєте як я вас зараз всіх люблю!!!

-І нічого дивного!- пролунав із дупла величезного дуба голос старої бджілки.

-Адже мед, що ти щойно з’їла, особливий. Виходить, що надто багато любові та старання бджоли в нього вклали, якщо навіть на таку злючку, як ти їх добрість подіяла.

Так у казковий ліс, в чарівну сім’ю повернулися мир, та злагода. А комахи згадали те, без чого, як миру так і злагоди не буває.
І це, звичайно ж була ЛЮБОВ!!!                                                              

Сім’я Анни Кириленко

Хто головний?

Одного разу у казковому лісі трапилась надзвичайна пригода. Усі мешканці лісу посварились. Кожен  хотів бути головний. Білка – тому, що вона дуже запаслива. Ведмідь – тому, що самий сильний. Лисиця – тому, що сама хитра. Заєць – тому, що самий швидкий. Всі голосно кричали, перекрикуючи один одного. Тільки мудрий пугач сидів мовчки та про щось думав. Невдовзі він запропонував перегони, в яких і з’ясується, хто головний.

            Настав день перегонів. Усі вже стояли на лінії старту.

 - На старт, увага, руш.

Звірі рвонули вперед. Заєць був перший. Далі лисиця, білка, а останній був ведмідь. Довго вони бігли по лісу. Геть зголодніли. А припасів із собою не було. Та білка згадала про свою схованку. Вона принесла їжу та пригостила усіх. Побігли далі. Заєць вирвався вперед. Але дорогу йому перегородила бурхлива ріка. Що ж робити? Натомість з’явилася лисиця. Вона частенько полювала в цих місцях і знала де річка має мілину. Лисичка всіх туди повела.

          Біжать вони далі. Вже близько фініш. Але звірі так втомились, що вже не могли бігти. А ведмідь, який був самий сильний із них, запропонував свою допомогу. Усі звірята зручно влаштувались на спині ведмедя і таким чином дійшли до фінішу.

           Коли всі мешканці лісу побачили учасників перегонів, питання хто головний відпало само собою. Адже кожна тваринка у лісі має своє значення. Головне жити в мирі та згоді.

Сім’я Анастасії Косинської

Мир у моїх долонях

Одного разу я сидів на лавочці і читав книгу. Раптом до мене підлетіла пташка і сіла поруч. Вона була невеличка за розміром , але дуже гарна на вид. У дзьобі вона тримала маленьку гілочку.

-Пташко, ти така дивовижна, ти дуже відрізняєшся від інших! Звідки ти така взялася? -спитав я.

-Я незвичайна пташка , адже я несу мир у цей світ! Доречі, мене так і звуть, Мир. - відповіла мені пташка.

-Ого! Тобто я зараз тримаю «мир» у долонях?!

-Можна і так сказати. Я можу помирити людей які посварилися, знайти справедливість.

 -Я посварився з другом і тільки ти мені можеш допомогти!

-Я б з радістю,  але зараз я потрібна Україні! Тільки я можу зупинити цю війну,  яка зараз розпочалася.

-Але…

-Зараз ти маєш вирішити, чи віддати «мир» своїй Батьківщині, чи залишити його у себе.

-Краще врятуй країну від війни, ніж мене з другом від маленької сварки.

-Я вважаю , що ти правильно вчинив. Ти молодець!

Я відпустив пташку і вже через декілька хвилин я її вже не бачив.

Наступного ранку я збирався до школи і побачив на моєму вікні пташку. «Мир у моїх долонях»-пронеслася думка у голові і я побіг до школи. Я підійшов до свого друга та попросив вибачення. Ми помирилися.

Ось так маленька пташка мені дала зрозуміти, що кожен із нас тримає «Мир у своїх долонях». 

Сім’я Олесі Криворотової

Мира і Любов

Жили собі люди в селі Дружньому. Жили у спокої та злагоді, дружно жили, наче одна велика родина. Допомагали один одному, всі свята веселилися разом, разом трудилися та відпочивали.

Та треба ж було трапитися такому лиху - приїхала до селища зла відьма Злидня. Дуже не подобалось  їй дружня метушня, що  коїлася навколо. І почала  відьма свою злу ворожбу. Небо вмить затягнули важкі сиві хмари, тільки блискавки іноді освітлювали темне небо. І сказала чаклунка:

-         Хай буде світом правити злість сварки та безлад!

Того ж часу настрій у людей різко погіршився, почали вони злитися один на одного, почали заздрити та ненавидіти односельчан.

І жила у цьому селі родина Мирних. Мати, батько і дві донечки Мира і Любов. Дівчата були такі щирі і добрі, що не подіяла на них зла ворожба, але батькам значно дісталося. Раніше в сім'ї  був мир та радість, а тепер батьки не звертаючи увагу на дітей сварилися, ображали один одного та розбігалися по різні сторони хати.

Дивилися на це дівчатка і дивувалися- як таке могло статися із їхніми батьками? Але коли вони вийшли на вулицю, то побачили  що всі люди навколо стали самі не свої лаються, б'ються.

Люба та Мира побачили своїх подружок та підбігли до них. Але завждив весела Марійка штовхнула Миру  так, що вона впала і заплакала. А Оленка і Катруся  ще і посміялися з її сліз. Люба  підбігла до сестри і допомогла їй піднятися.

- Сльозами горю не допоможеш - сказала Мира та витерла сльози образи,- я вірю, що вони це не зі зла роблять, мабуть трапилось щось дійсно жахливе!

Люба згодилась з сестрою і мовила:

-Я чула від батьків, що не так давно до нашого села завітала одна дуже дивна літня жіночка знахарка і оселилася вона неподалік, у лісі, в хатинці лісника. Може вона нам допоможе?

Відразу пішли дівчата до лісу, але і звіри навколо стали якось дивно поводитися. Розбігаються, розлітаються, тремтять та по норах ховаються.

-Дівчатка!- окликнув хтось сестричок,- не ходіть сюди, погубить вас зла відьма!

Мира і Люба обернулися, але нікого не побачили. Тільки невелика біла пташка сиділа на гілці неподалік. Здивувалися дівчата.

- Невже пташки можуть розмовляти?- спитала Любаша.

- Та не кажи дурниць маленька, тобі мабуть здалося.

-І нічого тобі Любонько не здалося - сказала пташка - говорила з вами дійсно я.

- Не може бути! Не вірю своїм очам і вухам! Мира аж рота роззявила.

-Це звичайні не розмовляють, а я чарівна! Але забазікалася я із вами, повертайте додому, бо не пожаліє вас Злидня!

-Ми не можемо! Нам треба батьків спасти та односельчан! Ми за допомогою йшли до знахарки, але схоже, що це вона у всьому винна.- Мира все зрозуміла і засумувала.

-Не хвилюйся, ми щось придумаємо - спробувала підбадьорити Миру сестра.

- Ну якщо все так, як ви кажете, допоможу я вам - сказала пташка.- Знаю я слабке місце чаклунки. Вся сила її в чарівнім кулоні, що вона носить на шиї не знімаючи. Знищите кулон - і вона на попіл обернеться.

- Спасибі тобі добра пташко! Не забудемо тебе ніколи!

Дівчата побігли до хатки Злидні. Вирішили, що Мира буде відьму відволікати, а Люба підкрадеться і зірве з неї кулон.

Підійшли до хатини, так аж моторошно стало. Хатинка стара, розвалена, похмура. Постукали Мира у вікно. З дому вийшла згорблена стара.

-Вечір добрий, пані-привіталася дівчина. Я тут заблукала. Ви мені дорогу до Дружнього не підкажете.

- Звичайно, дитинко - страшним голосом сказала відьма. Але може не потрібно тобі туди. Будемо удвох с тобою жити, навчу тебе чаклувати, хвороби та сварки накликати.-та потягнулася до руки Мири. А коли нахилилася, засвітився з одягу чаклунки кулон. Люба швидко вискочила з кущів, підскочила до старої та зірвала з неї кулон, кинула його на землю і з усієї сили комнем по ньому стукнула. Закричала стара та вмить поділом на землю опустилася.

Отак і здолали Злидню Мира і Любов.

До Мирного повернулися спокій і добробут. Люди наче прокинулися від страшного сну. На честь Мири і Люби влаштували велике свято.

А пташка, що сестрам допомогла, була голубом.  Так і повелося, що голуб- символ миру і любові.

Сім’я Анни Маценко

Казка про добро

Одного разу посперечалися Добро і Зло.

-Це тільки в казках ти мене перемагаєш, - сказало Зло, - а в житті все навпаки, я сильніше тебе. Подивися скільки навколо зла: війни, крадійство, сварки, хвороби.

-Не хвалися! Чого б був вартий, коли б не я, - сказала Заздрість Злу. - Тільки завдяки мені ти таке сильне. Це я штовхаю людей на всякі непристойні вчинки!

- Не лише ти, - включилася в розмову Жадність. - Я теж допомагаю Злу. Адже саме завдяки мені люди такі ненаситні. Їм завжди чого-небудь бракує, навіть якщо все у них є. Тому і воюють. Ми з тобою його надійні друзі. А ще є Ненависть. Вона теж дуже сильна, правда, ніколи не знаєш, з'явиться вона або ні. Але вже якщо з'явиться, то крушить все навкруги.

- Що б ви не говорили, а я сильніше вас, - заперечило їм Добро. - Якби у світі було більше Зла, ніж Добра, люди давно б знищили один одного. І нічого б на цьому світі не було. А усі війни все одно закінчуються світом. Подивіться навкруги, скільки чудес творю я. Ось ти, Заздрість, іноді говориш, що ти "біла" і не така вже погана. А ти, Жадність, прикидаєшся навіть корисною і твердиш, що жадність до знань, наприклад, - це добре. А Ненависть взагалі говорить, що від неї до Любові один крок. Тобто усі ви хочете здаватися хорошими. Але у мене теж є помічники, такі, як Співчуття, Щедрість, Любов. І ще багато інших. Їм не потрібно прикидатися, як вам, вони і так хороші. - Так, - сказало Співчуття, - мені завжди усіх жалко. Якби я було всесильним, я б усіх обігріло і усім допомогло. Але я і так багато роблю. Саме завдяки мені люди не втрачають віру у свої сили, підтримують один одного і виходять з найважчих ситуацій.

-Я теж допомагаю Добру, - відгукнулася Щедрість. Це ж скільки грошей і сил віддають люди на добрі справи! А коли потрібно, віддають і останнє, що у них є! І все завдяки мені! - А я взагалі правлю світом, тихо сказала Любов. Так усі говорять. Я - це краще, що є на світі. Людина без любові і не людина зовсім. Адже тільки любов розкриває усе краще, що в нім є, дає йому сили і надихає на добрі вчинки. Принишкнули Заздрість, Жадність, Ненависть, нічого їм було заперечити Добру. Ось і суди тепер, хто переміг в цій суперечці.

  

Сім’я Вероніки Павлової

Мир на планеті "Земля"

Мир на землі — це дім і мама, й тато,
Й любові стільки — просто через край!
Це та земля, де щастя є багато
І в кожній хаті — хліба коровай.

Це та земля, де сміх і пісня лине,
І діти йдуть до школи знов і знов.
Й ніколи у боях ніхто не гине,
Бо там господар — щастя і любов! 

  Сталося це ще за давніх часів. Жив у своєму розкішному палаці володар неба - Вітер і була в нього дружина Блискавка та донька Хмаринка.  Жили дуже дружно, дбали одне про одного.

  Щоранку, виходячи зі свого замку, родина милувалася красою планети, що зветься Земля. Була вона квітучою, дуже гарною і переливалася кольоровими фарбами.
         Одного ранку володар неба помітив, що планета змарніла: забруднилися джерельця, зів'яли квіти, засумували трави, не було чути пташиного співу. З'явились незрозумілі "чорні цятки", а після них з'являвся вогонь та дим. Почало все висихати та чорніти.

  І вирішила донька з'ясувати, що сталось на Землі. Батьки дуже хвилювались за неї, бо щось незрозуміле відбувалось на Землі.

  Дізналася Хмаринка, що на Землі запанувала зла чаклунка Війна, так її називали Люди, які  жили на цій планеті. Війна знищувала мальовничу планету.

  Розповіла дочка про це батькам, Повелитель неба дуже розлютився. І вирішили вони дружньою родиною подолати злу чаклунку Війну.

  Зібралися втрьох: Повелитель вітер неба суворо загримів, та закружляв "чорні цятки", а його дружина метнула своїми вогняними стрілами на Землю. Та це було дарма. Бо вогонь ставав все більше.

  На порятунок планети вирушила маленька Хмаринка. Сріблястими, ясними крапельками вона спускалася на Землю. Вогонь стихав і все навколо раділо дощу. Наповнювалися водою джерельця, забуяли трави, заспівали весело пташки.
         Злякалася Війна і втекла. А володар неба подарував планеті Веселку. Саме її кольоровими стежками хоробра Хмаринка повернулася до своїх батьків.

  І до цього часу живуть на небі тато Вітер, матуся  Блискавка та їхня  донечка добра Хмаринка.

   А зла чаклунка Війна ще й досі живе серед нашої планети, з якою бореться не тільки небо, а і Люди..

Сім’я Поліни Приходько

Казка про мир у сім’ї

Колись у далекі часи у казковому світі, жила-була звичайна родина, мати, батько, їх син та старенький дідусь.

Але не все так було просто у тій хаті в котрій жила ця родина.  Жила у тій хатинці маленька дивовижна істота, вона завжди дивилась за тим, щоб у родині панував мир та злагода, любов та повага один до одного. Ніхто та ніколи не бачив ту істоту, але  вона завжди давала про себе знати якимись дивовижними знаками.

         Одного дня в родині запанував відчай. Старенький дідусь, котрий нічого не чув та не бачив розлив їжу,  яку  йому дали аби він повечеряв. Це дуже розлютило жінку та її чоловіка, щоб наказати старого вони його посадили за піч.

         Сидів дід та плакав, нема кому його нагодувати,  він став байдужим своїй родині. Аж раптом з’явилась дивовижна істота та каже:

-         Я знаю чому ти плачеш дідусь, але ти так не переймайся я зможу тобі допомогти!

-         Хто це питає? – говорить дідусь.

-         Я та хто дивиться за хатою та охороняє мир у родині, але ти не бачиш мене чи так?

-         Так відповідає дідусь. Я став дуже старий, очі не бачать, руки та ноги стали слабкі.

-         Я тобі допоможу, ти добрий та гарний чоловік, не сумуй, лягай спати.

На дворі наступила темна ніч. Малюк вже заснув. Батьки сиділи біля печі, аж раптом в печі здійнялось полум’я та вони відчули якийсь дивний голос, який почав розмовляти з ними:

-         Ви мене не бачите але чуєте, чи так?

-         Так тремтячим голосом відповіли син та невістка. Хто це говорить?

-         Бачите як горить яскраво полум’я?

-         Так , бачимо...

-         Так палає серце від любові до вас бідолашного діда, котрого ви посадили за піч....А чи пам’ятаєте ви, що зробив для вас дідусь? Скільки всього хорошого? Невже ви нічого не пам’ятаєте?

-         Пам’ятаємо відповіли вони...

-         Ви теж будете старими та місце за пічкою буде вашим домом!

Але тут сталося диво, хату озорило якесь яскраве світло та згасло. Онук проснувся та побіг до свого діда.

-         Діду, діду я так злякався чи все у тебе добре?

-         О, сталося чудо! – закричав дідусь.

Його очі стали бачити як колись давно коли він був молодий, руки та ноги стали сильними.

-         Дякую тобі дивовижна істота – закричав щасливий дід!

Схаменулись син з невісткою та прибігли до діда, соромно їм  стало за свій вчинок і почали вони просити пробачення у старого.

-         Пробач нам дідусю, ми були дуже не праві по відношенню до тебе, але тепер все буде інакше, ми будемо завжди тобі допомагати.

На очах його дітей блищали сльози. Дід дивлячись у очі все зрозумів, то були дійсно сльози відчаю та провини перед ним. Він пробачив своїх дітей та міцно їх обійняв.

Зранку родина сіла їсти, всі разом накривали до столу різноманітні страви, до столу поставили ще один посуд для дивовижної істоти. Коли вони сіли їсти у кімнаті стало так світло та тепло, що вся родина почула радісний дзвін, це була музика щастя від тієї маленької істоти,  котра охороняла цю хатину. В хаті панувала любов та злагода.

З тих пір родина була завжди разом та допомагала один одному. А маленька істота жила у хаті та придивлялася за порядком, іноді в хаті лунали веселі дзвоники та яскраві спалахи світла, то вона гралася з онуком та родиною.

Вони знали, що вони одна любляча родина.

Сім’я Василини Сивків

Казочка про Добро і Зло

В одному прекрасному місті жила-була принцеса Доброта. Принцеса всім дуже подобалася. Вона була дуже красива і розумна. Доброта творила тільки хороші вчинки, вона допомагала жителям міста. В кожному домі панував мир та злагода .

         В іншому місті жила королева Зло. Зло була потворною і робила тільки погані речі, через неї всі сварилися. За це її ніхто не любив. Зло дуже заздрила, бо Доброта була дуже красива.

        Одного разу Зло сказала, що хоче влаштувати змагання по різних справах: добрим і злим. До кого потягнуться люди, той і виграв. Ось настав день змагань. Зло стала пакостити всім. Вона думала, що люди будуть боятися її і за це поважати і любити. Доброта робила добрі справи і людям це подобалося.

        Перемогла Доброта. Зло дуже засмутилася, але Доброта змилостивилася над нею й навчила робити добро. З тих пір королеву звуть не Зло, а Злата. І вона творить тільки добро.

                                                                 

Сім’я Орини Сопової

  

Казка про мир

Була у всесвіті маленька але дуже гарна планета. І жили на тій планеті три сестри: мир, злагода та любов. Жили вони добре, дружно, все робили гуртом та не знали горя.

 Але одного разу налетіла темна хмара. І було в тій хмарі щось незрозуміле. З появою хмари між сестрами з’явилось непорозуміння, заздрість та жадоба. Кожній із сестер захотілось від планети найкращого кусочку. Почали вони сваритися між собою. За сварками сестри не побачили як із гарної планети почали залишатися чорні пустки. За цим за всім з гори спостерігала яскрава зіронька. Вона зрозуміла що самим сестрам не розібратися. Покликала тоді зіронька на допомогу сильного та могутнього вітру.  Тільки він зміг прогнати чорну хмару. А з нею зникло з планети лихо.

Тоді сестри побачили що вони накоїли та пообіцяли одна одній більше не сваритися. І почали знову прикрашати свою планету. Потихеньку планета знову стала зеленою та квітучою. Тепер завжди на ній панує мир, злагода та любов.    

  

Сім’я Вікторії Хілько

ПИРІГ  МИРУ

В одному казковому лісі жили собі звірі. Один одного ображали, не товаришували один з одним. І так їм це набридло, що домовились вони сходити до Мудрої Сови за порадою.

Прийшли вони до Сови і кажуть:

- Допоможи нам, тітонько Сова. Хочемо ми жити в мирі та злагоді, а в нас щось не виходить.

І порадила їм Мудра Сова спекти великий пиріг. Тільки була одна умова, щоб пекли той пиріг усі разом. І вкладали в той пиріг всю любов і старання.

І от звірі стали до роботи. Хто дрова рубав, хто воду носив, хто піч топив, хто тісто місив, хто ягоди та горіхи збирав. І вийшов у них величезний пиріг невиданої краси.

А поки вони той пиріг робили, то всі і порозумілися.

Так у казковому лісі запанували мир та злагода!

Сім’я Альони Шапкіної

  

Незвичайний кіт

 В одному казковому містечку жили дві родини. Жили але не дружили. Вони так довго ворогували, що вже не пам’ятали з-за чого все почалося. В одній родині жив хлопчик Іван, а в іншій родині дівчинка Оленка. Діти дуже любили разом гратися, але батьки їм не дозволяли. І тільки іноді на вулиці, вони встигали пограти. Одного разу діти знайшли кошеня, їм шкода стало його. Вони побудували йому будиночок під деревом і кожен день приходили кошеня годувати і з ним пограти. Йшов час з кошеня виріс гарний кіт. Діти прийшли як завжди погодувати котика, але були дуже сумні. І раптом кіт заговорив людським голосом.

 - Що трапилось? Чому сумні?

Дітей здивувало це, але вони розповіли все про випадок з батьками. А кіт їм відповів:

- За те що ви були добрі до мене, допоможу  вам. Йдіть додому і не сумуйте.

Цієї ж ночі кіт приснився обом родинам. Нагадав їм як добре і весело було коли вони дружили. Як допомагали один одному, кіт ще довго говорив та показував. Нарешті він закінчив і останні його слова були:

 - Мир треба починати з себе! - і зник.

Що розповідав кіт ми не дізнаємся, але головне що наступного дня родини домовилися поїхати на природу і влаштувати пікнік примирення. Діти були дуже щасливі. Вони побігли до будиночка котика, але його там не було. Відтоді кіт не з’являвся, а сім’ї почали дружити.  Адже   коли є мир то життя  сповнена     сміху і мрій. 

Нехай буде мир на світі і дружать народи землі.    

Сім’я Віоли Шабардіної

Казка «Мир у Всесвіті»

Жила-була собі на білому світі маленька планета Земля. Як та дівчинка, була доброю, щедрою, веселою та найбільше вона любила подорожувати по Всесвіту. Мала багато друзів: гралася з зірками, літала під метеоритними дощами, грілася під золотими промінчиками сонця.

Одного разу Земля побачила, як сусідські планети – забіяки Марс, Сатурн та Юпітер схопили комету і хотіли прив’язати до хвоста залізний метеорит. Маленька планета почала благати відпустити беззахисну, та жити у дружбі та миру, не ображати нікого. А у відповідь забіяки голосно закричали та накинулися з погрозами на Землю. Вона злякалася і побігла «світ за очі»…

І не помітила, як заблукала. Оглядаючись навколо себе, вона побачила щось страшне і невідоме. Яке швидко наближалося до неї.

-Стій! Це небезпечно! Не ходи до неї!-закричало Сонечко.

-Ця Чорна діра не одну планету проковтнула!

Але Земля не почула цих слів і зробила крок у прірву….

Сонце відчуваючи біду, швидко зібрало біля себе усі планети. Вишукавшись в один ряд, вони протягли свою силу-енергію до маленької Землі. Але цього було замало. Потрібна допомога тих трьох планет-забіяк. Добре, що вони були поряд. І не дивлячись на сварку, яка виникла між ними, приєдналися до усіх миролюбних планет. І єдиною енергією миру та дружби вони врятували Землю. 

Сім’я Євгенії Лапошиної

Розірваний ведмедик

(Оповідання)

Жила-була родина. В ній було двоє дітей хлопчик та дівчинка. Братик з сестричкою любили разом гратися.

Одного разу вони гралися іграшками і водночас вхопили великого плюшевого ведмедика. Та коли вони потягли іграшку кожен у свій бік, ведмедик раптово розірвався навпіл. Сестричка дуже засмутилася.

Братик дуже хотів її заспокоїти. І наступного дня він подарував їй нового ведмедика.

Сім’я Євгенії Левченко

Мир чи війна

(роздуми)

Всім людям на планеті потрібен мир! Якщо люди живуть в мирі і не має війни, то вони можуть любити і виховувати дітей, а також займатися улюбленими справами.

 Війна грізна і жорстока. Тільки погані і жадні люди здатні почати війну. Вони дивляться як добре живуть люди, як в них все виходить й їм хочеться завадити всім, щоб щось отримати собі і все зруйнувати. А людям потрібен мир, щоб жити в дружбі, радості, виховувати своїх дітей і покращувати життя всій країні.

 Мир, щоб ніколи не було війни. Я ХОЧУ ЖИТИ В МИРІ!!! 

Сім’я Валерії Петлівчук

Мир

На околиці одного маленького українського містечка жив маленький хлопчик на ім'я Тарас. Він дуже любив ходити в школу за новими знаннями та спілкуванням з однокласниками.

   І ось одного разу Тарас прийшов в школу, позаймався на уроці англійської мови та природознавства, підійшов час до уроку фізкультури. Тарас прийшов в роздягальню переодягнутися для уроку фізкультури і виявив що з його шафи зникло спортивне взуття. Хлопчик не знав, що це злий чаклун із заздрощів і жадібності забрав собі його взуття. Він злякався і відразу повідомив своїй мамі, мама заспокоїла Тараса і сказала що ми знайдемо твоє взуття.

   Мама з Тарасом шукали по всім роздягальням, заглядали в кожну шафу, але взуття ніде не було. Через це Тарас сильно засмутився і вони пішли додому. Батьки пояснили Тарасу що не треба засмучуватися і ображатися на того хто це зробив, інакше в світі може зникнути добро, назавжди!

   І тоді Тарас з батьками відправився в магазин за новим взуттям, знайшли точнісінько таке ж взуття. Тарас зрадів, обійняв своїх батьків і сказав: спасибі Вам що ви вчите мене добру !!!

Сім’я Віктора Мордовіна

Дружна сім’я 

В одному самому звичайному королівстві жила собі на світі звичайнісінька сім'я.

На їхньому шляху траплялися як радощі, так і негаразди. Але вони були такі дружні та мирні, що їхні негаразди перетворювалися в ще більш дружніші стосунки між ними. Інші сім’ї королівства, з якими вони спілкувалися, теж переймалися дружніми стосунками. Згодом, у цьому королівстві, не залишилося злих людей. 

 В честь своєї дружності та мирності, уся сім'я намалювала малюнок, який згодом став символом миру не тільки для цієї родини, а й для усього людства.

Сім’я Вікторії Бондаренко